Опубліковано 04-04-2017
Що таке церковна записка і як правильно її подавати.
Церковні записки, що подаються "За здоров'я" або "За упокій", у житті церкви та її прихожан мають особливе значення У тих сім'ях, де з повагою ставляться до традицій православного благочестя, є пом’янник. Кожен, хто виховувався у селі, або з дитинства там бував, пригадає його у руках літніх людей. Це перше, що вони брали до рук, ідучи в поминальний день на кладовище.
Отож, це особлива книжечка, куди записують імена живих і померлих, і яка подається під час богослужіння з метою поминання. Ці книжечки помя’нників сьогодні можна придбати в храмах.
Пом’янник - записи на пам'ять нащадкам, спомин про рідних і близьких, які жили на землі. Це по суті і є книгою пам’яті, важливою для кожного християнина, що змушує ставитися до неї з повагою. Пом’янники зберігають в чистоті та охайності, тримаючи ближче до домашніх ікон.
А що ж таке церковна записка? Не що інше, як разовий пом’янник, а тому вимагає до себе не меншої поваги. Записка, що подається без зображення хреста, написана неохайним нерозбірливим почерком, з безліччю імен, може стати свідченням нерозуміння священної важливості і високого призначення записів імен живих і померлих для їхнього поминання.
Разом з тим, пом’янники і записки, як за своїм зовнішнім виглядом, так і за вживанням, можуть бути названі богослужбовими книжками. Адже на них зображують святий хрест, вони вносяться до вівтаря, читаються під час Божественної літургії перед святим Престолом. Домашня молитва важлива. Та вона не має такої благодатної сили як молитва спільна (тобто загальна) усієї Церкви.
У храмі для спільної молитви збираються віруючі. Разом з ними там втаємничено перебуває Бог, бо храм – його дім. У храмі священики приносять Безкровну Жертву. У старозавітні часи молитви супроводжувалися принесенням у жертву тварин для очищення від гріхів і милості божої. У Церкві Нового Заповіту жертвопринесення тварин не існує, бо "Христос помер за наші гріхи". Він сам приніс в жертву за всіх Свою Пречисту Кров і Плоть і встановив на Таємній Вечері, встановив на спогад про Нього, принесення під виглядом безкровних дарів - хліба і вина - Його Пречистої Плоті і Крові на відпущення гріхів, що, власне, й відбувається нині в храмах під час Божественної літургії. Якщо в Старому Заповіті до молитов приєднювалися жертви, то тепер у храмах, крім молитви, підноситься Свята Безкровна Жертва - святе Причастя.
Церковна молитва має особливу силу ще й тому, що вона виголошується священиком, спеціально поставленим для того, щоб здійснювати священнослужіння, підносити за людей молитви і жертви Богу.
Надані від Господа апостолам права і покладені на них обов’язки та повноваження вони передали поставленим ними ж наступникам, тобто служителям церкви.
Святий праведний Іоанн Кронштадтський згадував, як його ще молодого священика, незнайома жінка попросила помолитися за успіх однієї її справи.
- Я не вмію молитися, - смиренно відповідав отець Іоанн.
- Помоліться, - не вгамовувалася жінка. - Я вірю, що з ваших молитов Господь допоможе мені.
Отець Іоанн, побачивши, що вона покладає такі великі надії на його молитву, ще більше зніяковів. Однак не припиняв стверджувати, що він не вміє молитися, на що жінка йому сказала:
- Ви, священик, тільки помоліться, я вас прошу. Вірю, що Господь почує.
Отець Іоанн став поминати за літургією цю жінку. Через деякий час отець Іоанн знову зустрів її, і вона йому розповіла:
- Ось ви, отче, тільки помолилися за мене, а Господь уже послав мені за вашими молитвами все, що я просила.
Ця історія так вплинула на молодого священика, що він зрозумів всю силу ієрейської молитви.
Та повернемося до записок. У тих, що подаються для поминання, пишемо імена тільки тих, хто справді хрещені. Перша записка, яка подається нами, - "За здоров'я» (Во здравіє).
Пам’ятайте: поняття "здоров'я" включає не лише фізичний стан людини, але і його духовний стан і матеріальне благополуччя. І якщо ми молимося про здоров'я людини, яка наробила багато лиха, то це не означає, що ми молимося про те, щоб він і надалі перебував у такому ж стані. Зовсім ні, ми молимо Бога, щоб Він змінив його наміри і внутрішню неузгодженість, зробив так, щоб наш недоброзичливець або навіть ворог став жити в гармонії з Богом, з Церквою, з навколишніми.
До записки слід записати всіх, кому ми бажаємо здоров'я, порятунку і благоденства. Адже Слово Боже вчить, що кожному необхідно молитися не тільки за себе, але й за інших: "моліться один за одного". На цій спільній молитві «один за одного» і вибудовується Церква. Церква вчить: першим ми маємо написати ім'я нашого Предстоятеля (Патріарха, Митрополита), а за ним - Архіпастиря, Преосвященного Архієрея, поставленого від Бога духовного владику, що піклується і приносить Господу молитви і жертви за вручену йому паству. Потім пишеться ім'я вашого духовного батька, священика, який вас наставляє, піклується про порятунок вашій душі, благає про вас Господа: "пам'ятайте про наставників ваших". Потім пишуться імена батьків, своє ім'я, імена членів своєї родини, близьких і рідних. Кожен повинен молитися про здоров'я та благополуччя своєї родини . За своєю родиною та рідними введіть імена ваших благодійників. Якщо вони зробили вам добро, і ви повинні бажати і благати для них добра і блага у Господа, щоб не залишатися перед ними в боргу. Тож віддайте належне їм усім.
Нарешті, якщо у вас є недоброзичливець, кривдник, заздрісник або навіть ворог, введіть його ім'я для молитовного поминання. Молитва за ворогів, за ворогуючих - велика сила для припинення ворожнечі та впровадження миру. Сам Спаситель молився за ворогів. Відомо багато випадків, коли один з ворогуючих вписував ім'я свого недоброзичливця в записку про здоров'я поруч зі своїм ім'ям - і ворожнеча припинялася, а колишній ворог ставав доброзичливцем.
Друга записка, яка подається нами, - "За упокій". У ній ми пишемо імена померлих родичів, знайомих, вчителів, доброзичливців, всіх, хто нам дорогі.
Як ми молимося про живих, так повинні молитися і за померлих - і не тільки за найближчих родичів, але й за увесь свій рід, за всіх, хто зробив нам добро в земному житті, допоміг або навчив. Померлі, хоча й відійшли від нас, хоча й перебувають плоттю в землі, а душею у Господа, не зникли, а продовжують жити невидимим для нас духовним життям перед очима Божими. Ми свято віримо, що наші покійні сродники, а імен усіх ми безумовно не знаємо, чекають наших молитов, як їжу духовну яка наближає душі спочих до Бога вимолюючи їхні не розкаяні за час життя хріхи. А ми, тобто ті, хто живуть на землі, разом з ними є частинами однієї Церкву, одного тіла, що має Одну Голову - Господа Ісуса Христа. Єдність і наше спілкування з померлими особливо відчувається під час старанної молитви за них. Вона справляє на душу того, хто молиться надзвичайно глибоку дію і вплив, доводячи справжнє спілкування з душами тих, за кого й підноситься молитва.
Після прочитання кожного імені, зазначеного в записці, священнослужитель виймає частку просфори, говорячи: нехай згадає, Господь і вказує написане нами ім'я.
Потім усі записки складаються в храмі у певному місці (дискосі). Це велике й святе місце! Частинки, що лежать в своєму порядку на церковному дискосі, символізують всю нашу Церкву Христову. Ось чому необхідно здійснювати поминання живих і померлих саме в Церкві, під час літургії - адже саме тут відбувається очищення Кров’ю Христовою вчинених нами щоденних гріхів. Жертва, принесена Господом нашим Ісусом Христом на Голгофі і щодня під час літургії що приноситься на святому Престолі, є повною і вичерпної платою за наш борг Богу. І лише вона, подібно до вогню, може спопелити в людині всі її гріхи.
Згадаймо ще одне важливе богослужіння – Молебень. Це особливе Богослужіння, коли просять Господа, Богородицю, святих про послання милості або дякують Богу за отримання благ. У храмі молебні відбуваються перед літургією і після неї, а також після утрені та вечірні. Громадські молебні відбуваються в дні храмових свят та на Новий рік, перед початком навчання юнаків та під час стихійного лиха, в нашесті ворогів, у часи епідемій, посухи тощо.
Інші молебні належать до приватного Богослужіння і здійснюються на прохання і потреби окремих вірян. Часто під час цих молебнів відбувається мале освячення води. Записка на молебень починається з вказівки, якому святому підноситься молебень. Крім того, не забудьте вказати: за здоров'я чи за упокій, перелічіть імена тих, про кого буде підноситися молебний спів. Коли будете подавати записку на молебень, скажіть служителю, чи не замовляєте ви водосвятний молебень. У цьому разі здійснюється ще й мале освячення води, про яке повідомляється усім присутнім.
Можна замовити поминання живих або покійних на місяць, на півріччя та на рік. У деяких храмах і монастирях приймаються записки на вічне поминання. Якщо ви подали замовну записку, то імена, написані в записках, виголошуються на службі одразу після читання Євангелія. Звичай читати записки з іменами під час особливої урочистої молитви - єктенії - йде ще з давніх, апостольських часів. Диякон поминає диптихи, тобто пом’янник покійних. Диптихи - це дві таблички, зроблені з паперу або пергаменту, складені як таблиці Мойсея. На одній з них писалися для читання під час священнослужіння імена живих, на іншій - покійних. Наші стосунки з ближніми не припиняються і після їхньої смерті. Смерть перериває тільки видиме спілкування з ними. Але в Царстві Христовому смерті немає, а те, що ми називаємо смертю, є перехід з тимчасової життя до вічного. Наші молитви за покійних - це продовження наших відносин з ближніми. Ми, віримо в те, що наші покійні не померли, віримо в те, що Господь по молитві нашій простить душі, померлі хоча і в гріхах, але з вірою та надією на порятунок.
До Церкви належать не тільки віруючі, що живуть на землі, але й ті, хто помер в праведній вірі. Між живими і покійними має відбуватися живе, органічне єднання, - адже і в живому організмі всі члени пов'язані один з одним, а кожен виконує щось задля життєдіяльності всього організму. Наш обов'язок - піклуватися про тих членів Церкви, які закінчили своє земне існування. А нашої молитва полегшить стан покійних, бо вони вже не можуть самі покаятися чи дати милостиню.
І на останок. Обов'язково потрібно подавати записку за здоров’я в дні народження і хрещення вашої дитини. За цим повинні ретельно стежити матері, бо турбота про дитину - святий борг.
Записки треба подавати до початку літургії. Краще записки про поминання подати ввечері або рано вранці, тобто ще до початку служби.
Вписуючи імена живих і померлих, ми повинні знати що не можна вписувати імена не хрещених і самогубців, пам'ятайте процес написання має йти від щирого серця. Записка повинна містити не більше п'яти-десяти імен. Якщо ви хочете згадати багатьох своїх рідних і близьких - подайте декілька записок. Імена повинні бути написані в родовому відмінку (відповідати на запитання "кого?"). Крім того, всі імена повинні бути подані у церковному написанні (наприклад Георгія, а не Юрія) і повністю (наприклад Олександра, Миколи, але не Саші, Колі). В записках не вказуються прізвища, по батькові, звання і титули, не наголошується ваша спорідненість (брат, сват, кум…). Дитина до 7 років у записці згадується як младенець - младенця Іоанна.
І нарешті, у записках "За упокій" покійний протягом 40 днів після смерті іменується як "новопреставлений". Допускається в записках "За упокій" написання перед іменем "убієнний", "воїн", "приснопам'ятний" (день смерті, день іменин покійного).
Назад
